Читать книгу Рік Потопу - Марґарет Етвуд - Страница 14

Рік десятий

ПРО БОЖУ МЕТОДОЛОГІЮ ПРИ СТВОРЕННІ ЛЮДИНИ. Мовлено Адамом Першим

Дорогі Співсадівники на Землі, що є Божим Садом!

Як чудово бачити вас усіх, зібраних разом тут, у нашому чудесному Саду на Даху Райскелі! Я радісно дивлюсь на прегарне Дерево Створінь, змайстроване нашими Дітьми з пластикових предметів, які вони визбирали, мов колосся за женцями, – чудова ілюстрація того, що й погані матеріали можна добре використати! – а тепер не можу дочекатися нашої Трапези Спільноти. Ми смакуватимемо чудовий витвір Ребекки – пиріг із ріпи, збереженої нами з минулого врожаю. Не кажу вже про Мішанку Маринованих Грибочків, яку маємо завдяки ласці Пілар, нашої Єви Шостої. Крім іншого, святкуємо сьогодні здобуття Тобі повноправного вчительського статусу. Тяжкою працею і самопосвятою Тобі показала нам, що людина, яка узріла світло Істини, може перебороти багато болісних переживань та внутрішніх перепон. Ми дуже пишаємося тобою, Тобі.

У день Свята Адама і Всіх Приматів підтверджуємо наше походження від Приматів, – це підтвердження звернуло на нас гнів тих, хто у своїй пихатій самовпевненості вперто заперечує еволюцію. Та підтверджуємо ми також і Божественне втручання – завдяки Йому нас створено саме так і саме такими, якими ми є. А це розлютило тих безумців від науки, що говорять у серці своїм: «Нема Бога!»[10]. Твердять, що довели неіснування Бога, бо не можуть вкласти Його до пробірки, зважити і виміряти. Але Бог є чистим Духом. Як же хтось може вважати, що неможливість виміряти Невимірюваного доводить Його неіснування? Бог насправді є Нічим, Небуттям, через яке і завдяки якому існують усі матеріальні речі; бо якби не було такого Небуття, існування настільки наповнилося б матеріальністю, що неможливо було б відрізнити одну річ від іншої. Самé існування окремих матеріальних речей є доказом Небуття Бога.

Де були ці безумці від науки, коли Бог заклав основи Землі, помістивши свій дух між двома краплями матерії, що започаткувало форми? Де були вони, «коли разом співали всі зорі поранні»?[11] Та пробачимо їм у наших серцях, бо нашим завданням є сьогодні не дорікання, а обмірковування із цілковитою смиренністю нашого власного земного статусу.

Бог міг створити людину із чистого Слова, але Він не вдався до цього методу. Міг сформувати її з праху Землі, як у певному сенсі й учинив, бо що ж таке «прах», як не атоми і молекули, будівельні цеглинки усіх матеріальних сутностей? Крім того, творив нас у довгому та складному процесі Природного і Статевого Відбору, що є нічим іншим, як Його геніальним знаряддям для прищеплення Людині смиренності. «Мало чим зменшив нас від ангелів»[12], але, з інших точок зору, як підтверджує наука, ми близько споріднені з іншими нашими Співприматами, і цей факт неприємно вражає гордих світу цього, не узгоджуючись із їхньою самооцінкою. Наші апетити, наші бажання, наші найменш контрольовані емоції – все це від Приматів! Наше Падіння, наш відхід із первісного Саду був відходом від невинного наслідування таких взірців та імпульсів, переходом до їх усвідомлення, до викликаного цим сорому, а звідси наш сум, наша тривога, наші вагання, наш гнів на Бога.

Правда, що ми – подібно до інших Тварин – були благословенні й отримали наказ плодитися та розмножуватися і заповнювати Землю. Та якими принизливими, якими агресивними і болісними засобами часто чиниться це заповнювання! Нічого дивного, що нас від народження супроводжують почуття провини та сорому! Чому ж не вчинив він Людину чистим Духом, яким є Сам? Навіщо помістив нас у матеріальне тіло, яке легко і швидко псується, а до того ж, на лихо, дуже скидається на мавпяче? Такі волання лунають віддавна.

Яку заповідь ми порушили? Заповідь жити Тваринним життям у всій його простоті, скажімо так, не прикриваючись. Та ми прагнули пізнати добро і зло, здобули це знання, а тепер пожинаємо бурю. У наших намаганнях здійнятися над собою ми насправді глибоко впали і далі падаємо, бо Падіння, як і Творіння, триває досі. Наше падіння – це падіння у жадібність: чому ми вважаємо, ніби все на землі належить нам, якщо насправді це ми належимо Всьому? Ми зрадили довіру Тварин і осквернили наше священне служіння – бути ключниками. Божа заповідь «заповнити Землю» не означала, що ми маємо переповнити її собою, нищачи все інше. Скільки інших видів ми так стерли? Що заподієте найменшому Створінню Божому, те заподієте і Йому. Прошу, замисліться, Друзі мої, коли наступного разу розчавите Черв’яка чи зневажите Жука!

Молімося, аби не впасти в облуду гордині, вважаючи себе винятковими, єдиними з усіх Створінь, що наділені Душею. Не уявляймо собі суєтно, що ми вивищуємось над усім іншим Життям і можемо його нищити, безкарно та з власної примхи.

Дякуємо тобі, о Боже, що створив ти нас такими, аби нагадати нам не тільки про нашу меншість від Ангелів, а й про вузли ДНК і РНК, які поєднують нас із багатьма іншими Співстворіннями.

Заспіваймо.